Змієві граблі. Світлана Тараторіна, "Лазарус"


У вересні 2018 року побачив світ роман Світлани Тараторіної "Лазарус" - перша спроба авторки у великому жанрі та непогана заявка на розвиток  історичного міського фентезі в Україні.

"Лазарус" спрямовує читача у фантастичний дореволюційний Київ, столицю Межі - дозволеного місця життя чарівних істот. Сюди для розслідування культового убивства прибуває інспектор Тюрін, який в результаті конфлікту з магією змушений залишитися назавжди і стати спеціалістом з нечисті. У Тюріна є додатковий мотив пошуків - батько, що мав дивні та складні стосунки з чарівними істотами та їх культом Змія.

Ідея загалом не нова, схожий сеттінг і навіть конфлікт будує Владислав Івченко у "Найкращому сищику імперії" - як фрагментарну згадку про революційний гурток київських упирів та оповідання про полювання на Змія Горинича. Співжиття рас у мегаполісі детально розробляв Вадим Панов у "Таємному місті". Проте для обох нечисть - це екзотична і таємна дрібка реальності, а у "Лазарусі" вона легальна, магія повністю підкорила реальність. 

Обидва підходи щодо дозування чарів мають право на життя, але у першому випадку магія доповнює реальний світ, робить його багатшим. У другому фокус повністю зміщується на магічний світ, який, до того ж, вимагає від автора ретельного конструювання та урівноваження - що не завжди вдається (згадаймо, скільки разів насміхалися над недоладностями та імбалансом магічного світу Джоан Роулінг). Так і в "Лазарусі" - магія затіняє реальну історію та збіднює її.

Співжиття рас у "Лазарусі" схоже на описане у головному циклі Анджея Сапковського - "Ельфів у резервацію!" Нелюдські раси займають місце пригноблених націй, знаходяться на маргінесі суспільства та адаптуються з перемінним успіхом. 

Цікаво, що у творі немає України. Власне дореволюційна Україна зливається з Ідішлендом у "Межу", дозволене місце життя нечисті. Межа - це і межа осідлості, і окраїна. 

КИЇВТЕКСТБУД

Сюжет побудовано якнайкраще для стимулювання читацького інтересу - роман у новелах. Кожен розділ - відносно ізольована детективна оповідь, які поєднані спільним мотивом виклику Змія.  Десь на середині тексту детектив перероджується у героїчний квест навколо артефактів виклику. 

Викликає симпатію головний герой - сищик-зомбі Олександр Тюрин. Франкенштейнівське оживлення руками таємничого доктора Гальванеску дуже в манері описаного часу, і гармоніює з рештою бестіарію - детектив одночасно такий як решта нелюді, і все ж по інший бік. Емоційне мотто роману - розділеність на людину і нечисть всередині, та пошуки свого я, майже за Хвильовим.

У тексті витримано акуратний баланс звязку з реальністю - з одного боку, немає нав'язливих спроб пояснити теперішнє через минуле (або перетлумачити катаклізми через магію), з іншого - дія міцно пов'язується з реальним живим Києвом, читач розпізнає симпатичні деталі. Приємно, що чорти, яких у тексті чимало, займаються чим завгодно, крім підступів щодо Неньки-України (така родова травма українського фентезі). 

Впадає в око широка робота з вітчизняною міфологією та її введенням у світ фентезі. Крім традиційних чортів-відьом, на сторінках "Лазаруса" живе слов'янський пандемоніум від алконоста (людинопівня) до домовика, з авторськими новаціями на кшталт людиножаб. Знайшлося місце і для світової міфології - дварфів (у тексті "гмури", хороше слово), кобольдів та беорнінгів. Добре, хоч ельфи до Києва не доїхали.

Окрім розгадування детективних загадок, роман пропонує читачу додаткову гру - знайти згадки та натяки на історичні події та реальних персонажів. Таких вставок у тексті чимало, від Івана Франка до Віктора Пелевіна, і читач матиме ще один спосіб зв'язку фантастики з реальністю. Проте зроблені без зв'язку з логікою тексту та емоційного навантаження. Після досвіду Сапковського з тонкого введення в текст чужих мотивів подібні інкрустації сприймаються як недоладність.

Роман написано гарною українською мовою, яка органічно звучить від дійових осіб з різних прошарків. Мовні прикмети часу зустрічаються у тексті нечасто, але це краще, ніж нав'язування словойорсу-с. 

"Лазарус" оминув більшість спадкових хвороб українського фентезі, текст складний, цікавий та незвичний. Проте у техніці роман зібрав більшість можливих грабель початківця. 

НЕЧИСТЕ МІСЦЕ

Транспонування (тобто зміна-перенос) реальності в фантастику відбулася з проблемами. Судячи з прізвищ персонажів та окремих деталей, нації перетворилися в раси. Так, горді упирі схожі на польську аристократію, чорти-лахмітники - на дрібних єврейських торговців. Проте всі складні національні стосунки, конфлікти та альянси старого Києва, зокрема між нетитульними націями, стали простим відштовхуванням людей та нечисті. Натомість люди залишилися взагалі без національностей. Тут фантастика від транспонування програла, стала плоскою. 

У тексті повністю зникли соціальні проблеми та напруги, а це 1913 рік, революція на низькому старті. Соціальних зіткнень немає, взагалі за часом ситуація нагадує радше попередні десятиліття напівсну провінційного міста, а не урбанізований, контрастний, напружений передвоєнний Київ.

Отриманий перелік рас вражає надмірною широтою. Наприклад, медіум Солоха, яка є відьмою (окрема раса), додатково ще й людиножаба. Гмури, кобольди, зоморфи, алконости, перевертні, людиноведмеді горгони та медузи служать яскравими картинками, але детально їх властивості автор не проробляє, культура та характеристики рас розроблені слабо. Є мінімальний опис матеріальної культури водяників та відьом, трохи магії чортів. Такий підхід розважає глядача у "Фантастичних звірах", але розбалансовує і без того строкатий світ "Лазаруса".

Зате міфологічна складова перенасичена пафосом. Бажання надати конструйованій праісторії вагомості зрозуміле. А от ведення персонажів від музики Айнур Адама та Ліліт з детальними картинами гріхопадіння - ні. Бідну зміючку вже затерли до дірок. Також видається, що міфологічні фрагменти необов'язково мають викладатися розлапистим псевдолегендарним стилем через десяток тавтологій (і прийшов він, і створив він, і знов, і ще, і багато). 

Відсутність заданості та балансу сил відразу вилазить боком у сюжеті. У двох оповіданнях детективна загадка вирішується шляхом наперед невідомих фентезі-елементів (поява нових рас чи наперед незаданих можливостей). А це удар по якості детективної складової. Аналогічно з деталями. Якщо у світі є стабільний і дешевий медіум, який у звичайних умовах може викликати на розмову будь-яку душу, то чому детективна робота не починається з нього? Не йде на користь тексту і зловживання віщими снами та наркотичними видінням.

Якщо раси та конфлікт розхристані, то персонажі навпаки - плоскі та картонні. Головний герой неживий навіть як для зомбі. Він думає лише про те, що потрібно для сюжету - власне, про чергову таємницю, батька та Змія. Іноді, для логічного контрасту, про жінок. Живих рис, думок, поглядів немає в принципі, що вже казати про другорядних персонажів. Ераст Петрович Фандорін порівняно з братом по цеху істинний пророк та гігант мислі.

Витримати детективний сюжет в оповіданнях до кінця не вдалося. Десь на середині детективна частина стає слабшою, сильнішає квестовий складник, але за рівнем напруженості та проробленості ця частина слабша. Квест організований дуже просто - через пошук артефактів-горокраксів на кшталт відродженя Волдеморта. У кінцевій сцені[спойлер], де головний герой запихав артефакти у сектори рухомого чарівного колеса, замість Змія міг з'явитися Якубович.

Культ Змія як рушій сюжету у тексті не має чіткої концепції, під кінець він роздвоюється на два схожі, потім зливається в один, коливається між добром і злом. [Спойлер]Врешті Змій стає рептильним гібридом Христа та Золотої кулі зі "Сталкера". Він приходить як божествена двоєдина сутність, жертвує собою, виконує потаємні бажання та зникає.

Тут роман підходить до специфічної больової точки жанру фантастики - надсутностей. Логіка каже, що надгерой чи над-артефакт вирішує всі конфлікти і цим унеможливлює розвиток сюжету. Тому надсутність дуже корисна, поки іде квест за володіння нею, і шкідлива, коли існує у світі. Тому на практиці її обмежують у часі та розвитку (Абсолютна Чарівниця Надя у "Дозорах" Лук'яненка), обмежують можливості предметом (Супермен і криптоніт) чи антагоністом (Волдеморт і Гаррі). У "Лазарусі" вибраний інший, слабкий шлях [спойлер]- Змій просто розмивається, і його прихід ні на що не впливає. Варто було город городити заради такого?

Загалом роман лишає враження смаженого насіння. Рука тягнеться і тягнеться до останньої сторінки, головне - не вкопуватися у деталі. На фоні погрузлого в національних комплексах українського фентезі "Лазарус" на диво свіжий, але техніка потребує свого доктора Гальванеску.

Error

default userpic

Your reply will be screened

When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.