?

Log in

No account? Create an account
У кожного порядного архіваріуса є покажник тем, які варто почитати. Сумлінно викопав хороші пости. Оновлено 31.01.13. Уже 85 книг ;)

Читацький щоденник

Відгуки та рецензіїCollapse )


Побажання

Шановні френди та читачі! Цей журнал - аналогія затишного пивбару. Звідси 2 побажання:
1. Підписуватися у коментах, якщо ви незалогінений. Як завгодно, іменем, ніком, акаунтом, байдуже. З анонімусами говорити неприємно
2. Аргументувати свою думку. Сказати "боже яка неконструктивна критика" - що в муку перднути.
2.1. Матюкацця, писати ни граматно - та наздоровля! Тільки не на адресу співбесідників і не для зв'язку слів.

Перечитав "Сто тисяч" Карпенка-Карого під кутом фактів з селянського життя. Сюжет пам'ятаємо всі: сільський багатій Герасим Калитка хоче купити землю поміщика. Заради швидкого заробітку він погоджується на авантюру з фальшивими грішми, опиняється в ролі жертви та лізе в петлю: "Лучче смерть як така потеря" (виживає). По ходу дії він намагається женити сина на дочці багатія Пузиря з вищої ліги та отримує болючий відлуп.

Карпенко-Карий на диво чітко викладає фактаж. Йому можна вірити - п'єса пішла на сцену відразу, в залі сиділи люди, для яких ці ціни, прибутки, статки були сьогоденною реальністю.

На допомогу нам приходить статистичний довідник землеволодіння по 50 губерніях Європейської Росії 1905 року.

У Калитки 200 десятин, і є реальна можливість прикупити ще соточку - якраз потрапляє у квоту 200-300.

Жив Герасим, імовірно, у Херсонській губернії, неподалік Кривого Рогу. Саме там є кілька топонімів, схожий на "Боковеньку", про яку весь час торочить Бонавентура.

Херсонська губернія - край колонізований, багатий на землю. У ній Калитка - ніяк не олігарх, хазяїн волостного масштабу. За даними збірника, селян, що мають понад 200 десятин там аж 179. Статистика показує і Пузиря (якраз 3000+ десятин, він 1 на губернію). Жолудь і Чобіт (5 і 10к), імовірно, прикупили почесне громадянство.

Але це багатий Південь, на Волині Калитка був би у вищий лізі, там селян такого калібру - всього 27. 

Читати більшеCollapse )

У Луцькій кгродській книзі від 1621 року є кумедна судова справа. Волинський підвоєвода Войтех Милачевський розповідає, що під час розбору справ євреїв у місті Володимирі в присутності равина та старшин, судив і справу про заклад Біблії.

Отець Яків Залуський, священик місцевої церкви, поїхав гостювати, і залишив усе майно церкви своєму вікарію (помічнику) Феодору. А той, замість турбуватися про святині, відніс якусь службову церковну книгу у шинок до жида Беніаша і заставив за 20 польських грошей (десь 2 літри горілки і добряча закуска, згідно контролю цін того ж Милачевського).

Книга, як можна припустити, була службовим Псалтирем, імовірно, друкованим. За часом підходить один з Псалтирів Івана Федорова, надрукований у Львові чи Острозі. 

Повернувшись до міста, отець Яків пішов у шинок викупити книгу, але Беніаш вже спродав її іншому місцевому священику Григорію Лозовицькому. Судячи зі звичаю (про це нижче), строк застави не сплив.

Заслухавши сторони, підвоєвода ухвалив: жиду негайно викупити книгу в о.Лозовицького та повернути її о.Залуському. - що і той і зробив негайно. Жодних санкцій на сторони не накладалося.

Висновки:

  • суддя не побачив жодних проблем у закладанні церковної книги за горілку. Питання розглядалося, наче заклали не Псалтир, а якусь супоню.
  • священик не гребував ні віднести книгу в шинок, ні купити чужий пропитий Псалтир собі.
  • міжконфесійна злагода. Єврей та православний священик взагалі не сваряться за предмет культу.
Читати більшеCollapse )


Новорічна пісня "У лісі, лісі темному" - імовірно, найпопулярніша дитяча святкова музика в Україні. У простенької пісеньки на 4 куплети цікава та соковита історія.

"У лісі, лісі темному" - український варіант російської пісні "В лесу родилась елочка". Сама пісня - скорочений варіант вірша Раїси Гедройц про Новий рік від 1903 року. Автор довго залишалася невідомою, а скорочення-вибірку виконав автор музики Леонід Бекман у 1905. У російської версії теж багато нюансів, але це тема окрема.

Отже, базовий варіант пісні російською оформився у 1905 році, а потім був забутий через складні відносини раннього СРСР та Нового року. З відновленням масових святкувань у 1930-х пісню витягнули з нафталіну й пустили в обіг - імовірно, завдяки простому мотиву, помірній сиропності тексту та відсутність згадок про Різдво (у тексті згадується нейтральний "праздник").

Український варіант написав Іван Нехода, комуніст, солдат, сценарист, журналіст та любитель чарки. Показова радянська біографія: бідне дитинство, піонерія в 20х, університет в 30-х, журналістика з підліткового віку, захоплення кінематографом, поличка книжок. Репресії пережив без проблем, війну відпахав по повній: військовий кореспондент не з Ташкенту, важко поранений. Після війни багато займався дитячою літературою, потроху українізував Крим на посаді місцевого керівника філії Спілки письменників. Помер у 1963. 

Відома епіграма:

Я видел раз Неходу,
он пил в киоске воду.
Но если пил он воду,
то это не Нехода.

Читати більшеCollapse )


У вересні 2018 року побачив світ роман Світлани Тараторіної "Лазарус" - перша спроба авторки у великому жанрі та непогана заявка на розвиток  історичного міського фентезі в Україні.

"Лазарус" спрямовує читача у фантастичний дореволюційний Київ, столицю Межі - дозволеного місця життя чарівних істот. Сюди для розслідування культового убивства прибуває інспектор Тюрін, який в результаті конфлікту з магією змушений залишитися назавжди і стати спеціалістом з нечисті. У Тюріна є додатковий мотив пошуків - батько, що мав дивні та складні стосунки з чарівними істотами та їх культом Змія.

Ідея загалом не нова, схожий сеттінг і навіть конфлікт будує Владислав Івченко у "Найкращому сищику імперії" - як фрагментарну згадку про революційний гурток київських упирів та оповідання про полювання на Змія Горинича. Співжиття рас у мегаполісі детально розробляв Вадим Панов у "Таємному місті". Проте для обох нечисть - це екзотична і таємна дрібка реальності, а у "Лазарусі" вона легальна, магія повністю підкорила реальність. 

Обидва підходи щодо дозування чарів мають право на життя, але у першому випадку магія доповнює реальний світ, робить його багатшим. У другому фокус повністю зміщується на магічний світ, який, до того ж, вимагає від автора ретельного конструювання та урівноваження - що не завжди вдається (згадаймо, скільки разів насміхалися над недоладностями та імбалансом магічного світу Джоан Роулінг). Так і в "Лазарусі" - магія затіняє реальну історію та збіднює її.

Читати більшеCollapse )

Всі, хто любить українську культуру, чули про дяків-пиворізів. А як щодо митрополита-пиворіза?

28 вересня 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна доручила барону Івану Черкасову передати київському митрополиту Рафаїлу Зборовському бочку англійського пива, ємкістю у 80 пляшок. За свідченнями сучасників, це був улюблений напій імператриці - і зовсім не аристократичний. 

Смачна деталька: барон Іван Антонович Черкасов - дядько серйозний, керівник канцелярії російських правителів ще з часів Петра І. Українського роду (Черкасов - від "черкас", тобто українець). Його батько - Антон Гусь  - був родом із Сосниці. 

Отже, барон Черкасов пиво в Київ передав через посильного - сержанта Тихона Алмазникова. Напій доїхав добре, Зборовський пиво оцінив і розсипався у поклонах.

Листа імператриці приводжу повністю, щоб оцінити ступінь куртуазної вдячності за хмільний напій. Характерно, що між раболіпнейших формул митрополит Рафаїл чітко вказує кількість отриманого пива.

Читати більшеCollapse )

У Протокулі Стародубського полку "до записованя справ, или дел поточных на рок 1690" є кумедний запис від 1 січня

Тимошко Матвіїв з Озерівки (зараз Стародубський район Брянської області, Росія) скаржився на якогось Чорнобая, що під час весілля обв'язав його якоюсь ниткою, хтозна-навіщо. І з того часу бідний Тимошко не має ніякого "сполкованя" з дружиною.

Чорнобай відповів, що нитку відразу ж викинув, а без неї горю ніяк не допомогти. 

Про це магістратські на пам'ять і записали. Подальша доля підступного Чорнобая та півшостого Тимошки невідома.

Або ж Оптимістична трагедія кохання на день Валентина 1581 року

У Володимирській міській актовій книзі є мила любовна історія, що датується 14 лютого 1581 року.

В той день Януш Глинський (чи то шляхтич, чи то міщанин) разом з міською вартою упіймав та посадив до холодної свою невірну дружину Катерину Криківну. За свідченням Глинського, шлюб був невдалий з самого початку: Катерина завжди його "перлася" та втекла до коханця Івана Щаурського. 

Далі несподівано мирне рішення: Катерина визнає себе дружиною Глинського і відразу просить мирного та повного розлучення, бо ж до нього "счирого серъца не маєт". За це просять приятелі Януша і Катерина, тому рогатий Глинський сумирно відпускає Катрю в обійми Щаурського, обіцяючи, що "вечне жадного діла до нее мети не маю и мочи не буду, а ні ее о жадную реч поісківати". 

Циганка пояснює Катерині засади расової сегрегації

Іван Щаурський тому зрадів, і пообіцяв Янушу та його близьким "вшелякий покой і беспечность здоровья".

А перед розлученням Януш поставив дружині цікаву умову: якщо її новий чоловік помре раніше за неї ("иж каждый человек теды есть смертелный"), то щоб вона вийшла заміж за чоловіка нашого народу ("за нацею нашу ити") - незалежно від його віри, грецької, римської  чи іншої. А Катерина уточнила, що коли б вона по смерті Щаурського пішла за цигана, "тогди нічим іншим, одно горлом, маєт бити карана"!

Така середньовічна драма невдалого шлюбу: мирно розійшлися, поручкалися, мито по 200 грошей заплатили - і годі. Але циганям - зась!


У юрті раком на підлозі

Знічев'я прочитав "Записку о Малой Татарии" Шарля де Пейсонеля (1755). Занятний та задовільно достовірний нарис про організацію держави кримських татар в останні десятиліття її існування.

Коротко: якби Таргарієни правили дотракійцями, то це була б держава Гіреїв. Дуже складна династична структура, потужні залишки родоплемінного кочівництва, спроби поєднати прогресивне з доісторичним.

Цікавий політекономічний факт: нема міцної центральної влади - нема податків. Разом з дублюванням державних органів та мілітаризацією це пояснює, чому хан жив у Бахчисарайському сараї. Плюс неможливість модернізації "згори" - і 400-річне ханство лягло під Катерину-2 аж бігом.

Читайте джерела! Це пишний яр, а не тойво тойво.

Першого відомого на ім'я кухаря в українській історії звали Торчин. Він служив муромському князю Глібу Володимировичу (987—1015), пізніше прославленому в лику святих мучеників разом з братом Борисом. Ім'я (прізвисько) Торчин давалося вихідцям з племені торків, що кочували на півдні Русі й були союзниками київських князів. 

В історію Торчин увійшов негарно. Ось що пише "Сказання про Бориса та Гліба" (кінець XI століття):  Поваръ же Глѣбовъ, именьмь Търчинъ, изьмъ ножь и, имъ блаженааго, и закла ̀и яко агня непорочьно и безлобиво. Сталося це 5 вересня 1015 року неподалік від Смоленська.

Торчин - справді гостра середньовічна кухня!

 

 

Писалося

березень 2019
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      

Теги

Навігація

RSS Atom



Розроблено LiveJournal.com
Designed by chasethestars