козак

Дженніфер Уорф. Викличте акушерку (ВІДГУК)

Коротко: документалка, мемуари. Херріот про немовлят на фоні страшного Лондона

"Викличте акушерку" Дженніфер Уорф - спогади медсестри, яка допомагала лондонським породіллям у повоєнні роки. Акушерське ремесло в Британії тоді було відокремленим від лікарень, і практикувалося спільнотами монахинь. 

Авторка розповідає історії з життя та практики - веселі, сумні, драматичні. Прихід у професію, деталі побуту, характерні люди - про це хочеться розповісти, а читач залюбки відкриє для себе - завдяки жвавому стилю. Це чимось схоже на мемуари ветеринара Херріота, тільки людей більше.

У нас професійні спогади сприймаються як нудна радянської обязаловка від чергового директора Камчатки. Або як компліментарне "житіє святих" про святого Цукєра чи преподобного Джобса. Тут все навпаки - маленька людина, але важлива щоденна справа.

Найцікавіше у книзі, видається, люди свого часу. Дженніфер Уорф застала перелом епох, коли аристократія та мешканці низів ще відрізнялися як два біологічні види. І водночас вони уже стикалися у щоденних справах. 

Collapse )
Buy for 10 tokens
Buy promo for minimal price.
козак

Гетьману - каракатицю, козаку - пшона. "Кулінарна мандрівка у Гетьманщину" Олексія Сокирка [РЕЦЕНЗІЯ

"Кулінарна мандрівка у Гетьманщину" - збірка з п'яти нарисів про старовинну українську кухню та культуру харчування - від бенкетних звичаїв до посуду. Кулінарія у книзі є гранню суспільної культури: через рецепти та практики, пов'язані з їжею, розкриваються картини тогочасного побуту, звички та спосіб мислення людей минулого. 

Ідея книги - "українська кухня - не лише селянська". Її розділи присвячені високій кухні Гетьманщини, похідній їжі козацтва, харчуванню монахів та церковної верхівки, міщанській кулінарії та шинкуванню. Стиль нарисів - розповідний, дещо розхристаний за темами, увага автора розсипається між   смачними деталями. 

Імовірно, найбільша цінність тексту та заслуга автора, окрім новизни теми - у зборі крихт інформації з кропітливого копання документів. На відміну від російської кулінарії, в Україні взагалі не видавалося - і практично не збереглося збірників рецептів чи кухарських книг. Перше дослідження Миколи Маркевича (1860) - не власне кулінарне, а етнографічне. Тому довелося шукати дані по щоденниках, реєстрах, мемуарах та рукописних збірниках. Для майбутніх дослідників книга стане готовим вказівником джерел.

Collapse )
козак

Гойда Сорокіна — UA edition

Давно хотів зробити українську стилізацію відомого фрагменту «Гойда» з роману Сорокіна «День опричника».

Навіщо: як стилістично-локалізаційну іграшку. Сорокіна у нас люблять, бо він «дражнить москалів», а якби в Україні з'явився хтось, хто працює по власній історії, як він — було б цькування.

Отже, «Січова днина»

Встають Батько першими. Притягують до себе Покотила. Стромляє Покотило у батькове седно прутня свого. Крекчуть Батько від утіхи, щирять у темряві зуби білі. Обіймає Покотила Шелест, устромляє йому змазаного товкача свого. Ухкає Покотило із нутра. Шелесту Бородавка заправляє, Бородавці - Шкура, Шкурі - Гомін, Гомону - Лихопій, Лихопою - Нечай, а вже Нечаєві головатого коня загнати і мені підійшло. Обіймаю брата лівокрилого шульгою, а правицею направляю прутня йому в седно. Широка гузиця у Нечая. Заганяю півня йому по самі ядра багряні. Нечай і не крекче звик, козарлюга старий. Обхоплюю його міцніше, до себе тисну,  впираюсь у потилицю голену. А вже до мене Бубон підбирається. Чую гузном тремтіння булави його. Дебела вона без сили й не влізе. Торкається Бубон, заганяє в мене головатого прутеня свого. До самих бебехів дотикає бандура його, стогін аж з черева витискає. Стогну у вухо Нечаєві. Бубон у моє стогне, руками хвацькими мене обхоплює. Не бачу того, хто йому підпихає, та з кректання тямлю - прутень нівроку! Та й немає серед нас куцих, всім турки прутені обновили, укріпили, обробили. Є чим і товариша потішити, і ворога Неньки покарати. Збирається, збігається ланцюг злуки нашої. Охкають і крекчуть позад мене. По козацькому звичаю лівокрилі з правокрилими чергуються, а потім вже джури долучаються. Так у Батька заведено. І слава Бог! З криків та бурмотіння чую - джурам пора. Під'южують їх Батько: - Не бійся, хло! Тягнуться молоді, рвуться один одному в седна тугі. Помагають їм служки чорняві, направляють, підтримують. Ось передостанній юнак зойкнув, останній крекнув - і готовий ланцюг. Злучився. Завмираємо. - Гайда! - кричать Батько. - Гайда-гайда! - рубаємо у відповідь. Ступили Батько. І за ним, за головою ланцюга рухаємося всі ми. Йдемо за Батьком. Йдемо. Йдемо. Йдемо ланцюжком. Світяться камінці наші, здригаються прутені у седнах. - Гайда! Гайда! Входимо в купіль. Закипає вода бульбами повітряними навколо нас. По ядра заходять Батько, по пояс, по груди. Весь ланцюг січовий в купінь заходить. І стає. Тепер - помовчати час. Напружилися руки жилаві, захропали ніздрі, закректали козаченьки. Солодкої дії час прийшов. Гаптуємо один одиного. Хвилюється вода навколо нас, з купелі рветься. І ось прийшло жадане, дрижить ланцюг наш хвилею. І: - Гайдаааааа!!! Дрижить стеля тесана. А в купелі - буря дев'ятисильна. -   - Гайдаааааа!!! Реву в вухо Нечаєві, а Бубон у моє реве: - - Гайдаааааа!!! Господи, поможи нам не вмерти...

Collapse )
козак

Фотопастка для богеми. Саллі Руні, "Розмови з друзями"

Здається, випав шанс написати перший відгук українською про роман ірландки Саллі Руні. 

"Розмови з друзями" - її перший роман, вийшов у 2017 року. 

южет "Розмов" нехитрий: дві богемнуваті студентки знайомляться з парою - ідеалом креативного класу. Вона - успішна есеїстка, він - актор. Правда, у неї фінансові проблеми, а у нього депресія і психушка за спиною, але кому це коли вадило. У дівчат теж все не слава богу. 

Зав'язуються помірно нудні лююбовні трикутники та дівочо-жіночі розборки за любов, вплив, свого чоловіка. Між цим герої мають трохи сексу і багато балакають з низьким вмістом змісту. В принципі, все.

Книга насправді не про пригоди багатенької словоблудки Боббі та поетеси Френсіс, яка розривається між творчим ідеалом "ніколи не працювати" і "попросити пару сот євро в коханця". Вона про молодь і суспільство, про креативний клас та богему - і тут Саллі Руні відривається на повну. Вона добре знає це середовище, його людей, тематику розмов і манеру поведінки - і робить їх  фотографічний зріз.

Collapse )
козак

Ізба, яку зрубав собі Джек. Як Малкович з Андруховичем англійські мотиви переспівували

Купив малечі книгу з віршами від "Абабигаламаги". Хороша книга: поліграфія симпатична, картинки тонкі, і вірші непогані. Читали-листали, і зачепилося око за "Дім, який збудував собі Джек". Підписаний він так: "Переспів за англійським мотивом Івана Малковича та Юрія Андруховича".

Відкриваємо текст і читаємо:

Це  хатка, яку збудував собі Джек.
Це сад і город.
А це сонях, як сонце,
який заглядає до Джека в віконце,
до хатки, яку збудував собі Джек. 

А це ось комора.
В коморі - пшениця,
яку викрадає хитрюща синиця,
і вже не печеться смачна паляниця
у хатці, яку збудував собі Джек.

[...] повністю тут 

А ось англійський оригінал:

This is the house that Jack built.

This is the malt
That lay in the house that Jack built.

This is the rat,
That ate the malt
That lay in the house that Jack built.

Повністю тут

А звідки ж ці красиві деталі? Звідки пшениця замість солоду, а синиця - замість щура? 

МАРШАКА - В СТУДІЮ!!!

Нехитрий аналіз показує, що "переспів" Малковича-Андруховича зроблено з переспіву Маршака, який досить далекий від оригіналу. Українські автори, імовірно, оригінал в очі не бачили.

Текст Маршака - тут. Кому лінь самому порівнювати, читайте: 

1. Довжина і зміст тексту:

  • оригінал: 12-13 циклів
  • Маршак: 9 циклів
  • Малкович+Андрухович (далі УА): 9 циклів

Цикли утворені такими елементами (ознака + суб'єкт + дія + об'єкт):

Collapse )
козак

Шлунково-кишечний рай Роальда Даля

Дочитуємо з малечею "Чарлі та шоколадну фабрику" Даля. Варі подобається - сюжет простий, дія динамічна, все чітко і ясно. А мене нудить від солодкого.

Хтоневкурсі: історія про бідного і голодного хлопчика, який потрапляє на шоколадну фабрику разом з іншими дітьми, проходить дивні випробування (слідування простим правилам скромності та помірності) й отримує винагороду - власне фабрику та анлім шоколаду.

"Чарлі та шоколадна фабрика" має всі ознаки релігійного тексту: спокуси, покарання грішників та нагородження праведників. 

Текст можна тлумачити як переказ новозавітної притчі про бенкет, де господар кличе всіх підряд на весілля, а потім убиває гостя, що прийшов у невідповідному вбранні. Звідти вираз: "Багато кликаних, та мало обраних".

Перегуків багато: гостям фабрики взагалі не повідомляють, що їх очікує випробування. Поведінка господаря (Віллі Вонки) незрозуміла, а покарання невідповідно жорстокі за помірні проступки. І очевидний натяк: одна з покараних дівчат ризикує потрапити у піч вогненну. А Чарлі винагороджується за четвертою заповіддю блаженства: "Блаженні голодні, бо вони нагодовані будуть" (Мт. 5:6). А потім він ще й стає спадкоємцем власника фабрики: "Там названі будуть синами Бога живого" (Рим. 9:26).

Але бог з тою релігією, хоча примітивні перекази Біблії мені нудять ще з часів придуркуватого Робіка з мультика про "Супер-книгу".

Collapse )
козак

Свен Нордквіст, цикл про Петсона та Фіндуса

Про хороші дитячі книги.

Я прискіпливо вибираю книги для малечі. Маю сентименти до скандинавів, тому на полиці прописалися Анна-Катаріна Вестле та Астрід Ліндгрен (хоча з неї люблю тільки "Еміля", від "Пеппі" та "Карлсона" мені міцно тягне психологічними проблемами).

Але найпочесніше місце займають 10 книг Свена Нордквіста (він же Нурдквіст) про дідуся Петсона і кота Фіндуса. Докуповував я їх тричі - кожен раз хотілося більше, і доня просила ще.

Історії зрозумілі дітям від 4 років, але цікаві дорослим. Автору вдалося написати на диво урівноважену серію оповідок: вони динамічні, але не смикані, смішні і ліричні, з багатими емоційними відтінками. Кінець сюжету кожної історії зводиться у щось добре, тихе і заспокійливе.

Радує, що немає тугої повчальності чи білярелігійної схеми "хороших нагородимо, поганих покараємо".

Особливе задоволення - ілюстрації автора. Головна родзинка - на більшості картинок персонажі у русі, фігури повторюються багатократно. Малюнки дуже деталізовані, можна 100 разів дивитися, і знаходити щось нове кумедне. А ще цікава стилістична різноматність - щойно звик до коміксового стилю, і от імпресіоністична розмитість, ворголівський поп-арт чи сюр.

Collapse )
козак

"Експрес до Галіції" Богдана Коломійчука (рецензія)

З першого роману "Людвисар. Ігри вельмож" (2013) пригадую, що Богдан Коломійчук пише історико-авантюрну прозу та любить кручені детективні сюжети. Використовує історичне тло, але малює його недбало і без смаку до деталей.

Що змінилося за 7 років?

"Експрес до Галіції" Б.Коломійчук (ілюстрація до рецензії)
"Експрес до Галіції" Б.Коломійчук (ілюстрація до рецензії)

Восьмий (якщо я правильно порахував) роман "Експрес до Галіції" - історичний поліцейський+шпигунський детектив. Наша відповідь Ерасту Фандоріну, а заодно львівський привіт "Лазарусу" Світлани Тараторіної

Автор веде у 1906 році три сюжетні лінії: 

  • викрадення з Австрії російського багача-революціонера Якова, у якому трохи вгадується Сава Морозов
  • колотнеча навколо таємничого рукопису, що загрожує репутації видного державного діяча (перегук із "Замком Чимніз" бабусі Агати?)
  • маньячні убивства поліцейських у Львові

Всі три лінії автор акуратно сплітає, тримає у напруженні та доводить до розв'язку. До честі Богдана Коломійчука - детективні загадки вирішуються чесно та дотепно, з наперед відомих обставин (на відміну від "Лазаруса", де автор раз за разом тягає тузи рукава). Відгадки несподівані, різні у трьох лініях, мотивовані. 

Видно, що з часів "Людвисара" якість сюжетного плетіння значно виросла. На виході маємо добротний читабельний детектив.

Collapse )
козак

Гатилом по історії. Іван Білик, "Меч Арея" (рецензія)

Я боюся перечитувати підліткові книги, щоб не зіпсувати спогади, але знічев'я взявся за роман Івана Білика. Потім відкрив Мережу, і зрозумів, що толкових розборів, критики чи рецензій «Меча Арея» взагалі немає - спробую виправити картину.

Хто не в курсі, хвацька релігійно шизоїдна пісня «Меч Арея» тягнеться якраз до цього роману, який на початку 90-х оселився на полицях новоспечених патріотів, поруч з "Влескнигою" та "Шляхом аріїв".

Автор знакового тексту - Іван Білик, радянський прозаїк середньої руки, любив писати історичну та екзотичну прозу. Отримав Шевченківську премію 1991 року за роман "Золотий Ра" - художній виклад скіфської частини "Історії" Геродота, але прославився "Мечем Арея" (1972).

Книга була його дебютом у друці, вийшла непоганим тиражем у 65000, і відразу потрапила під заборону і часткове знищення тиражу за "неправильне трактування історії". Спливла і злетіла майже за 20 років, перевидана у 2003.

"Меч Арея" - псевдоісторичний роман, закручений навколо гіпотези, що "Бич Божий", гунський володар V століття Атілла був київським князем Богданом на прізвисько Гатило.

Богдан-Святослав Хоробре Гатило
Богдан-Святослав Хоробре Гатило

За викладом це історична біографія - від першого бою князя, де він заслужив прізвисько  до смерті в обіймах прекрасної Ілладіки.

Collapse )
козак

Пивбар "У Архіваріуса". Меню 1.4 (85 книг!) + побажання до відвідувачів

У кожного порядного архіваріуса є покажник тем, які варто почитати. Сумлінно викопав хороші пости. Оновлено 31.01.13. Уже 85 книг ;)

Читацький щоденник

Collapse )


Побажання

Шановні френди та читачі! Цей журнал - аналогія затишного пивбару. Звідси 2 побажання:
1. Підписуватися у коментах, якщо ви незалогінений. Як завгодно, іменем, ніком, акаунтом, байдуже. З анонімусами говорити неприємно
2. Аргументувати свою думку. Сказати "боже яка неконструктивна критика" - що в муку перднути.
2.1. Матюкацця, писати ни граматно - та наздоровля! Тільки не на адресу співбесідників і не для зв'язку слів.