archervarius (archervarius) wrote,
archervarius
archervarius

  • Location:
  • Mood:
  • Music:

Морозна вузьк-околійка Виноградів-Хмільник

В Україні лишилося всього 3 вузькоколійні залізниці, де ведеться регулярний пасажирський рух: Антонівка-Зарічне (Полісся) ака "Поліський трамвай", Виноградів-Хмільник-Іршава (Закарпаття) ака "Анця Кушницька" та Рудниця-Голованівськ (Кіровоградщина).

На "поліському трамваї" я вже катався, сподобалося, тому в ході блукань по Закарпаттю вирішив заскочити і на місцеву вузькоколійку.

Чому вузькоколійки - це цікаво?
  1. Вони мініатюрні - розрив залізничного шаблона. Тепловоз розміром з маршрутку, малесенькі вагони, скрізь треба пригинатися, щоб не стукнутися головою.
  2. На вузькоколійних залізницях до нашого часу збереглося багато технічних рішень з далекого минулого. "Нежорстке", так зване ударно-упряжне зчеплення (вагони стикаються плоскими буферами-тарілками і з'єднуються звичайними ланцюгами) - через це смикає. Вагонні переходи відкриті, є тільки хиткі площадки для переходу. Вагони опалюються пічками з паровим опаленнням, провідник закидає вугілля в піч. Рейки довжиною 7 метрів, постійний перестук. Особливо архаїчне нечисленне станційне обладнання - ручні стрілки, семафори на тросиках тощо. Екскурсія в минуле!
  3. Вузькоколійки зазвичай ідуть по диких місцях, і прокладені на символічному насипі. Тому колія часто круто повертає і може іти в кінці городу, через сільську вуличку, або просто через чагарі.
  4. Двері в тамбурі відкриваються без ключа. Швидкість невисока. Тому можна запросто відкрити двері, стати або навіть звісити ноги на ходу і насолоджуватися пейзажем під цигарочку. Або кататися на стику вагонів. Або навіть по драбинці на ходу заглянути на дах вагона.

На жаль, об'єктивних логістичних причин існування пасажирських вузькоколійок знайти важко, крім руху в завірюхи тощо. Але загалом автобус криє їх як бик вівцю, тому боюся, що в скорому майбутньому вони лишаться лише для туризму та вантажного транспортування. Тому треба спішити!

Сніжний вечір 9 січня, я розглядаю вузьку колію перед вокзалом (!) - широка, як і має бути, за ним. Дізнаюся, що от саме в четвер і в неділю ранковий потяг не їде до Іршави, а лише до Хмільника. Нехай. Вранці спостерігаю, як тепловозик ТУ-2 розганяє гудками циган, які влаштували базар прямо на коліях.


Потяг на станції "Хмільник". Зліва - характерний залам коротких рейок на повороті

Потяг подали із чотирма старими пасажирськими вагонами, і ми потроху рушили. Надворі зранку -13, а у жодному вагоні не працювало опалення. І як мінімум одне вікно було або надбите, або забите бляхою. Двері відкриваються і закриваються в такт поштовхам тепловозика. Тому у потязі відразу встановилася атмосфера злісної кріосауни - лютий дубак, підсилений усіма можливими вітрами і протягами. Ціна атракціону - 5 грн/год. З теплотою згадував поліський трамвай, де навіть у квітні був один опалюваний вагон. Тут всі вагони неймовірно ушатані, все розбите-розтрощене-загиджене.


Відкритий міжвагонний перехід

На відміну від поліської залізниці, "Анця" іде здебільшого обжитими місцями, швидкість - біля 15 км/год. 22 км до Хмільника потяг долає за 70 хвилин. Дорога іде через аграрні селі з велетенськими площами парників. За півгодини я залишився єдиним пасажиром дідморозного потяга, якщо не рахувати двох похмільних дядьків - чи то провідників, чи то обслуговуючий персонал залізниці, які закуталися у старі ковдри у першому вагоні. Я грівся цигарками у тамбурі, рятував під пахвою смарт з Яндекс.картами і радісно думав, що от зараз буде кінцева - Хмільник, там вилізу, впрошуся погрітися на станції, а потім сяду на маршрутку і поїду до людей.


Стан вагона

Ага, накося викуся! Хмільник виявився дірою під лісом, тітонька на станції порекомендувала не блукати з рюкзаком до траси, по якій все одно нічого не їде, а вернутися назад у Виноградів зворотнім рейсом. Поки тепловозик перечіплявся, я розглядав відстійник списаних вагонів - платформ, товарних і древніх пасажирських. А трохи далі стоїть відремонтований вагон, у якому напевне і пічка працює...


Чорний потік - село теплиць

Питання: як проїхати ще годину в пекельному поїзді, якщо уже задуб як цуцик? Вирішив тримати 4-рядну оборону: спочатку танці, потім утеплення всім, чим можна, потім знаходжу пальничок і варю глінтвейн, накрайняк відкриваю пляшку козирних 8-річних "Карпат".

Отже, уперше на арені - у вагоні вузькоколійки - випито стакан вина та виконано кілька номерів зігріваючої хореографічної програми під хрипіння замерзаючої КПК-шки. Потім закутався у все, що можна і не можна, і капустинкою добрався до Виноградова. ПО дорозі зайшло чимало пасажирів, вагони були повні.

Важливо: на сайті Львівської залізниці напрямок Виноградів-Хмільник не вказано, лише Виноградів-Хмільник-Іршава. Тому по напрямку можна побачити лише один потяг із щоденних чотирьох! Слід шукати розклад по станції Виноградів.

Висновок: закарпатська вузькоколійка знаходиться у жалюгідному стані, хоча всі цікавості цього виду транспорту збережено. В холодну пору року поїздки без супертеплого одягу та міцних зігріваючих категорично не рекомендуються.
Tags: вузькоколійка, закарпаття, мандри, подорожаріум
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic
  • 4 comments