Читацький щоденник
( Відгуки та рецензії )
Побажання
Шановні френди та читачі! Цей журнал - аналогія затишного пивбару. Звідси 2 побажання:
1. Представлятися. Як завгодно, іменем, ніком, акаунтом, байдуже. З анонімусами говорити неприємно
2. Аргументувати свою думку. Сказати "боже яка неконструктивна критика" - що в муку перднути.
2.1. Матюкацця, писати ни граматно - та наздоровля! Тільки не на адресу співбесідників і не для зв'язку слів.
Джерри Краут, "Окопная правда Вермахта" (кач-кач)
Американський дослідник зібрав серію спогадів вояків Вермахту в 1940-1945. Окрім бесід, прочитано безліч листів з фронту та на фронт. Автор намагався як заглянути у фронтовий побут, так і залізти в голову пересічного гітлерівця, щоб з'ясувати, що примусило Ганса покинути затишний бар у Мюнхені і попхатися на Східний фронт, де холод, голод і злі івани.
Про найцікавіше:
1. Муштра та ідеологія. Детально описується муштра німецьких солдат: посилено, злобно, жорстоко. Новобранець боїться свого унтера більше, ніж ворога. Основний упор на фізичну підготовку як запоруку міцності у бою та формування "військового братерства" - основи армійської ідеології.
"Братерство" було однією з головних ідей Вермахту, яка змогла затерти всі конфлікти німецької нації. Логіка така: в армії всі рівні - аристократи і прості, селяни та робітники, бідні та багаті. Фюрер теж солдат. Всі вони поруч марширують, працюють в трудових арміях, готуються завоювати весь світ. А потім побудувати Рейх на основі цього-таки братерства. Злобні унтери не випадають з картини світу, солдати нормально сприймають їх жорстокість як підготовку до майбутньої війни.2. Нацизм. Рядові солдати цілком поділяли цінності нацизму. Одні бачили перевагу братерського ладу і порядку над "жидобольшевицьким хаосом", який їм показували у ЗМІ. Інші пишалися причетністю до побудови нового світу. Комусь імпонувало бути уберменшем. У будь-якому випадку, ідеологчні штампи зустрічаються навіть у приватних листах. Особливо їх багато у 1940-42 році, що логічно.
3. Солдати про війну (коротко)
1941: ура, ми з Фріцом широко крокуємо звільненою від жидобольшевизму територією, боягузливий іван утік від нас!
1942, до зими: унтерменш іван злобиться, як дворняга, але ми з Фріцом - доблесні брати-вояки, женемо його на схід, ура!
1942, зима: доннервертер, холодно! Іван злий, і у нього є гвинтівка.
1943: наступаємо у протилежному напрямку.
1944: Фріца убили, з дому пишуть, що жерти нічого, іван тицяє штикою у сраку, нафіг я приперся у цей негостинний край.
1945: краще б мене убили там...
4. Жандарми. Фельджандармерія боролася з дезертирством безжально. Німці їх любили як совєти - заградотряди. Функції - ловити тих, хто хоче втекти, загороджувальні пости тощо. Методи - жандармські, не церемонилися.
5. Деталі: зима, розкислі дороги та погіршення побутових умов справді деморалізували німців. Судячи з опису муштри, воювати по коліно в багнюці вони могли, стійкості в бою не бракувало. Але жити 4 роки під танком в окопі, підстеливши кусок брезенту - ні.
Сильно підкосили звістки про бомбардування міст. Якщо в 1941 році пропаганда казала, що лист з дому на фронт - допомога солдату, то з 1944 - що лист з фронту додому підтримає працівників тилу.
З 1944 року багато солдат почали задумуватися про правильність ідеології. Уберменш отримав по сраці, теорія расової приналежності здулася. Але ідеали братерства і рівності залишилися з солдатами, їм не хотілося втрачати ці надбання. Судячи з усього, в 20-початку 30-х соціальна нерівність була вкрай неприємною для німців. Тому в Гітлері та нацизмі розчарувалися частково.
В книзі чимало побутових деталей, від сленгу солдат до одягу та тютюну. Для загального формування картини - цікаво.
Висновок: хороша мемуаристика, рекомендується для формування повної картини про 2СВ.
Респонденти відповідали на такі питання:
1. Хто з письменників більше за інших вплинув на формування вашого світогляду?
2. Твори яких українських письменників, на думку респондентів, на даний момент є найбільш популярними в Україні?
3. Книжку якого сучасного українського письменника ви купили/прочитали протягом останнього року?
4. Кого з сучасних українських письменників вважаєте здатним вплинути на суспільну думку за допомогою книжок і висловлювань у ЗМІ?
5. Які фактори, крім змісту, є визначальними при покупці книжки?
6. Чи є мова, якою видано книжку, причиною для відмови від її придбання?
7. Яка мова для респондентів може стати причиною для відмови від придбання книжки?
Всі відповіді виведені за віком і за регіонами. Є пара питань до результатів. Головне: два перші питання мають дуже дивні варіанти відповідей. Наприклад:
Твори яких українських письменників, на думку респондентів, на даний момент є найбільш популярними в Україні (одна відповідь)
Дореволюційні українські класики | Автори історичних романів | Сучасні прозаїки |Прозаїки радянської доби | Фантасти |Інші
Питання: людям давали вибирати з цих категорій, чи вони називали авторів, а аналітик розносив за категоріями? Якщо перший варіант, то класифікація топорна, "тварини діляться на собак, чотирилапих, смугастих і свійських". Якщо друге, то за якими критеріями рознесені автори? Шкляр - це сучасний прозаїк, історичний роман чи фантастика?
Хто з письменників більше за інших вплинув на формування вашого світогляду:
Російські класики | Українські класики | Зарубіжні класики | Суч.рос.письменники | Суч.укр.письменники | Суч.заруб.письменники.
Питання: де закінчується класика і починається сучасність? Наприклад, Гончар, Селінджер, ...
Тепер про результати. Основна цифра: 82,2% респондентів протягом 2011 року не прочитали жодної книжки сучасного українського письменника. Увага, питання: скільки респондентів прочитало хоч одну художню книгу за минулий рік? Скільки читали несучасних письменників? У вибірці тільки читачі, чи всі? Відповіді у статті немає, а це принципово.
Про вплив: досить очевидно, старші визнали російську класику, молодші - українську та російську класику. В прицнипі, логічно. Єдине питання - по авторах, класична література це своєрідний бренд, цікаво було б запитати ХТО і ЯК.
Про популярність: ВНЕЗАПНО на першому місці автори історичних романів, на другому з мінімальним відривом дореволюційні українські класики. Друге місце особливо підозріле, читані - так, завдяки програмі. Популярні - сумнівно, хто з власної волі читає Панаса Мирного? Хіба Франко і Леся витягують, і бугагашеньки Нечуя. Підозрюю, що тут називали авторів, а потім заганяли їх у прокрустові клітинки.
Читані за минулий рік: без сюрпризів, Шкляр, Костенко, Матіос. Цікаво, що у Лузіної, у якої нібито максимальні тиражі, аж 6-те місце.
Фактори вибору: у першу чергу ціна, меншою мірою мова. Логічно. Мова не надто відлякує покупців (тільки 30%), але по регіонах суттєво. Так, на Південному Сході 57% не куплять україномовну книгу. Втім, тут є 2 питання: зважити на жанри (якщо людина читає тільки дюдики, то україномовних детективів просто нема, ну не Кокотюху ж читати), і питання якості україномовних книг та перекладів. Після художницької біографії Джобса я зарікся купувати укр.переклади, якщо є російські. І цікава цифра: на Заході 20% не куплять україномовну книгу - що це показує? ставлення до якості? звичка читати російськомовні тексти?
І накінець сеанс кидання какашами. Оприлюднила цю красу перекладач, критик та журналіст Ірина Славінська (
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
slavinska). За це їй величезне-величезне дякую, без іронії. І вона ж спробувала інтерпретувати результати - за це їй субстанція, що "куда полезней меду, хоть на вкус совсем не мед".Отже, перша помилка - уже в заголовку статті (нормально почала))). 82,2% українців не купують українських книжок. Звідки цифра? Дивимося питання №3, там справді "важко відповісти" + "таких немає" складає 82,2%. Але питання звучало Книжку якого сучасного українського письменника ви купили/прочитали протягом останнього року? Дадада, сучасних, а не взагалі.
Далі: про формування світогляду. За глибокодумним висновком, "прочитані книжки від "Біблії" до бодай того ж таки "Маленького Принца" ніяк не позначилися на формуванні життєвих орієнтирів". Біблія не проходить по формулюванню питання, там йшлося про письменників, а не книги. Хіба що запишемо її у твори "зарубіжних класиків")
Далі лірика: "Покоління 40+ навчалось у совєтській школі та не мало альтернативного освітнього досвіду. Предмет "зарубіжна література" ввели в шкільну програму лише в 1990-х. Він міг вплинути на коло читання молодших українців". Ойбідабіда. Твори зарубіжної літератури в СРСР вивчалися з 1935 по 1991 рік - в межах предметів "українська література" та "російська література". Вивчалися найчастіше абияк, крім кількох відрізків (1972-74, і в 50-х). Але при цьому читання зарубіжної класики в СРСР було куди поширенішим, ніж зараз, бо задовольняло більше потреб, ніж зараз. Звідти ж і зібрання Драйзера та Хемінгуея, типові в радянських книжкових шафах.
Водночас цифри для тих, хто не вміє їх читати, зазвичай викладені адекватно у словесній формі.
Висновок: дуже корисне для вивчення опитування. Водночас дуже-дуже не вистачає даних про методику, яка викликають сумнів у результатах. Рекомендується до вивчення. Опитуванням - так!)))
Отже, Юр Логвин, "Закляття відьмака". К., 1995.
Про автора і видання: Юрій (Юр) Логвин - графік і письменник. Вікі каже про 18 книжок, але широкому колу вони невідомі. Ще каже про марки та ілюстрації. Тут до рук потрапило видання 1995 року з ілюстраціями автора. На вигляд - як одна з тої маси книг, що ринули на початку 90-х, коли так багато писалося і видавалося.
Про що: історія Русі, початок XV століття. У Києві повним ходом панують литовці, водночас залишаються в силі бояри зі старого часу. На фоні цього розгортається гостра та жорстока інтрига з хлопцем-кухарем, Білим лицарем та його дочкою, боярином Сергієм та таємничим Алхимником. У кожного - напружена динамічна історія. До цього додаються привиди, алхімічне золото, прадавній змійовик та інша містика. У кожного демида своя планида - хтось шукає своїх предків, хтось хоче вчинити переворот, а хтось - набутися зі своїм коханням.Техніка: автор застосовує техніку дзеркал. Оповідь складається з кількох послідовних розповідей різних героїв про ті ж самі події + унікальні відомості, які знає лише цей персонаж. При цьому кожна оповідь злегка деформована в деталях, щоб складалося враження почутої і призабутої історії. Кожне "накладання" сюжету відкриває нові грані, відповідає на питання попередньої - і ставить наступні.
І все було б добре, якби не було погано. Сюжетна канва тексту повністю взята з драми Сантюея Енте "Піоновий ліхтар", оброблену в прозу Аркадієм Стругацьким. Йдеться не про часткові запозичення, а про 90% копіювання героїв, сюжету і навіть деталей.
Для порівняння:
Ронін Хагівара, прогулюючись зі своїм другом-лікарем Ямамото, заходить у віддалену садибу, де живе дочка багатого самурая О-Цую зі служницею. О-Цую опинилася за містом через чвари з наложницею свого батька. Хагівара закохується...
Небагатий боярин Сергій, прогулюючись зі своїм товаришем-лікарем Окишею, заходять на хутір, де живе дочка багатого лицаря зі служницею. А опинилася вона на хуторі через чвари зі служницею-коханкою свого батька. Сергій закохується...
У домі самурая все недобре: його наложниця змовилася з сусідським парубком Гендзіро і хочуть вбити старого Іідзіму.
А тим часом на Русі коханка лицаря Сусанна змовилася з небожем Климентасом, щоб убити старого.
І на заваді змовникам стає молодий хлопець Коске, який, хоч і невисокого роду, і всього лише служник самурая Іідзіми, вірний своєму пану.
А Сусанні та Климентасу заважає юний Ілько - кухарчук при дворі Лицаря.
І містика: привид О-Цую разом зі служницею приходять уночі до Хагівари, випиваючи з нього життєву силу. Той намагається захиститися оберегом паперовими стрічками зі священними сутрами. Але не сподівається підступу з боку слуги Томодзо, який за хабар погодився украсти оберіг, щоб привиди могли зайти і убити роніна.
Руські привиди не оригінальні - вони тероризують боярина Сергія. Той намагається захиститися оберегом і паперовими стрічками з молитвами. Але його підставляє слуга Варнава, який за хабар...
І так далі. Все співпадає аж до деталей. Жодних вказівок на первинний текст у виданні Логвина немає, а тому цю книгу можна трактувати як плагіат, тобто крадіжку. Техніка дзеркал збагачує, ускладнює текст, але плагіату не виправдовує. Щодо сюжету, то до фабули Енте додається історична інтрига (намагання посадити Сергія на київський престол) і затирається лінія помсти за батька. Трохи про дзеркала: автор замало персоніфікує мовлення персонажів. Мова тітки зі Щекавиці і старого іудея практично ідентичні. Через це повтори історій читати суб'єктивно нецікаво, постійне дежавю.
Висновок: плагіат. Рекомендується філологам для вивчення явища.
Артем Драбкин, "Я дрался на Т-34" (качабельно)
Найцікавіше у книзі для мене - спосіб подачі. Автор намагається відловити протирічні спогади фронтовиків та пояснити їх. Матеріал дослідження - спогади трьох танкістів. Драбкін ділить книгу на 3 розділи:
1. Спогади танкістів розібрані за темами (початок війни, техніка, плюси та мінуси Т-34, побут, ставлення до ворога, мародерство в Німеччині тощо), і послідовно подаються мемуари усіх учасників. Відразу помітно різницю у бойовому шляху, і в основному видно причину (різний час бойових дій, різне місцезнаходження училищ тощо).2. Безпосередньо тексти спогадів - від початку до кінця. Читається на одному диханні, дуже цікаво. Редакторська обробка незначна.
3. Тексти наказів, які пояснюють та підтверджують окремі моменти розповідей. Окремі моменти проілюстровано послідовним ланцюжком наказів, які дають динамічну картину на протязі усієї війни.
Після зіставлення і порівняння "все було не так" уже легко зрозуміти та розтлумачити. Умови, атмосфера, забезпечення дуже залежали від місця подій та часу, по суті, кожен рік війни мав свою картину.
Коротко про зміст:
Танк Т-34. 1941 - сучасний, але сирий, 1942 - ліпився мало не з лайна, особливо на деяких заводах, з 1943 - стає краще, і хоча "Тигри", "Пантери" та "Фердинанди" давали жару, але самі танкісти були задоволені. Несподіваним було дізнатися про коротке життя танка - їх підпалювали досить часто, екіпаж, якщо фартило, "переживав" за війну до десятка машин.
Мотивація. Імовірно, автор навмисне знайшов трьох несхожих фронтовиків. Один був мобілізований, другий пішов у кадрові військові, бо любив воєнне ремесло і хотів кар'єри, третій ненавидів СРСР, але коли фріц був на порозі, пішов воювати. "Тяготи і лішенія" описані повною мірою, як от життя під танком в окопі, погані харчі, ППЖ тощо.
Атмосфера. Фронтовики одностайні: у кого не було злого агресивного духу і вміння не клацати клювом - гинули першими. Але загалом - фортуна-лотерея, горіли і кращі, і гірші. Найхарактерніший спогад - загибель однополчан, коли миттєво гинули люди, з якими 10 хвилин тому курили-чай пили.
Висновок: хороша мемуаристика, цікавий підхід пошуку об'єктивності. Рекомендується.
Н.Тулюлюк. Велоукраина. 55 лучших маршрутов. - Х., 2011. - 368 с.
Отже, велопутівник - грубенький покетбук (368 сторінок А5) на непоганому крейдяному папері. Заявлено маршрутів на 130 днів та 7000 кілометрів.
У путівнику маємо 55 маршрутів по всій Україні (згруповано за регіонами), основна маса - маршрути на 1-2 дні, з пейзажами та цікавинками. Думаю, для мешканця регіону, що має досвід катання, нового мало, але зібрати всі в одному томику - уже корисно.
Що хорошого:
1. Чіткість. Кожен маршрут має стислу легенду, де вказано тривалість, складність, сезонність, вік учасників. Додано карту та графік висот. Вказано способи добирання до точок старту та фінішу (на жаль, не до всіх). Коротко описано хід маршруту, цікавинки, є окремі фото. Є контактні телефони цікавих місць-організацій та готелів.
2. Практичність. Путівник, на щастя, не заразився поширеною хворобою бла-бла. Описи конкретні, практично корисні (де цікаво, де зупинитися, де набрати води). Є вказівки по комбінації маршрутів. З описів місць можна зрозуміти, в якому стані пам'ятка і чи варто туди заїздити (неоднократно стикався з путівниками, де на кілка сторінок описувалися місця, по факту не варті і хвилини уваги). Втім, від переказування поп-легенд про "адин джигит палубил прекрасный дэвушка" автор іноді не втримується.
3. Якісний друк. Перевірив - книга витримала 150 розгортань в одному місці, не розвалившись на шматки, не розпливлася після купання під краном. Отже, можна спокійно возити з собою в складних умовах.
4. Бонус. 30-сторінкові довідкові матеріали з вибору велосипеда, спорядження, екстреного ремонту. Правда, незрозуміло, навіщо розміщати його на початку книги. По уму довідку краще або в кінець (кому треба, той дійте), або вкладною брошурою. Сподобався мануал з ремонту - чітко, стисло, дохідливо що де підтягнути, затиснути тощо.
Проблеми:
1. Погані карти. Малий масштаб, не нанесена дорожня мережа (!!!), немає корисних відміток типу джерел, бівачних точок тощо. Можливо, це пов'язане з ліцензуванням використання карт в друкованій продукції, але все одно не тру. На практиці до такого путівника обов'язково треба окрема карта.
2. Як для досить дорогої книги (76 грн) в книзі забагато реклами, логотипи наліплені скрізь.
3. Суб'єктивно мало приміських одноденних маршрутів, актуальних для багатьох туристів.
4. Немає зв'язку з GPS-навігацією. Ніяких координат на картах (зате купа реклами жепеесок по всій книзі))).
Висновок: практичний велопутівник у хорошому виконанні. Приємно тримати в руках, разом з картою - гарний помічник у дорозі
Аркадий и Борис Стругацкие. Хищные вещи века, 1965.
Повість-антиутопія. Жанр антиутопії - цікаве поле для досліджень. З одного боку, класика жанру - must read для всіх активних читачів (не прочитати 1984 та "Чудовий новий світ" - моветон). З іншого - жанр занадто технологічний, більше ніж детективи, десь на рівні жіночих романів. Технологія проста: суспільство з певною домінуючою рисою, яка подавляє інакомислення і взагалі внутрішню свободу, герой-"інакший" (делінквент по-вумному), історія боротьби з гарним або поганим кінцем. Ідейне наповнення: Оруел проти Хакслі, тоталітарний контроль або тоталітарний гедонізм. Мотивація будови світу проста - "хотіли як краще". І традиційна проблема фантастики - побудова світу забирає ресурси автора, їх бракує на думки.
Через технологічність читати багато антиутопії важко, тексти штучні, закінчення прогнозоване. Остання прочитана мною антиутопія - "СНАФФ" Пєлєвіна, її автор витягнув сатирою та глумом. У Стругацьких же все по-серйозному.Що зачепило у "Хижих речах віку":
1. Нетоталітарний гедонізм. Задоволення для суспільства у тексті не нав'язане згори, воно склалося стихійно після ряду воєн та боротьби з фашистами. Спокій - основий мотив гедонізму, люди хочуть відпочити і не думати про дурне. Природньо і правильно, чого ж.
2. Багатоликий гедонізм. Життя заради задоволення - не обов'язково "оболванивание" на примітивних інстинктах, гамма кайфу широка - наркотики, харчі, психологічний комфорт, екстрім, драйв. З реальності особливо гарно вгадані "салони хорошого настрою" - теперішні кушетки психологів. Людина з повною головою задоволення - не обов'язково Гомер Сімсон, це може бути екстремал або любитель психології.
3. Боротися з речами немає сенсу, проблема не в речах, а в голові. За сюжетом герой шукає слег - суперсильний прилад для наркотичного забуття, і виявляє, що це звичайна радіодеталь. І якщо забрати її, завтра вигадають щось нове для кайфу. Наприклад, пити настоянки від кашлю або курити бананові шкірки.
Ще цікаво: шлях інтелігенції. Тут автори граються зі сценарієм "від зворотнього". Інтелігенція у тексті ("інтелі") - озброєна спільнота технарів, яка на літаючих пепелацах стріляє і кидає бомби на голови обкайфованих обивателів. У цьому світі інтелігенція захиститися може (і навіть атакувати), натомість виконати своє вроджене завдання - запропонувати нові шляхи гуманного життя і мислення - уже не здатна. Цікавий експеримент)
Отже, автори намагаються зробити антиутопію менш лінійною, ширше охопити і вмотивувати світ і його домінанту. Водночас за межі технології вийти не вдається. Текст цікавий, читабельний, багато вгадано з сучасного - водночас він виразно шістдесятницький, з характерними картинками того часу.
Висновок: цікаво про природу і наслідки задоволення. Рекомендується.
Сходив 17 квітня на головну тусовку мешканців української Мережі - iForum. Масштаби, як завжди, вражають - 5 кіловідвідувачів, 5 потоків, заповнений МВЦ на Броварському. Сподобалося - з поправкою на те, що отримав на роботі гостьовий пропуск. Бо 400 грн платити таки жалько) Далі коротко:
Наравиця-ненаравиця
Порівняно з минулим роком, за суб'єктивними відчуттями, доповіді стали кращими і упорядкованішими. "Космосу" про все - ні про що стало менше, загальні розповіді про розвиток та перспективи Мережі зайняли відносно небагато часу, були вступними, свого роду підготовка. Серед спікерів відмітилися всюдисущі Ашманов і Готовцев, Антон Носік, Альона Владімірская та єгиптянин з Гугла (чи гуглянин з Єгипта))).
Пр упорядкування: 5 потоків розділили за підтемами (у бізнесі виділили стартапи, в рекламі - просування), плюс окремі потоки СММ, мобільного напрямку, технологій + майстер-класи. ІМХО, розподіл за часом це добре, до кінця дня не зменшується потужність доповідей. На відміну від 2011, коли після 16.00 була тоска смерта, тут я пішов за 15 хв до закриття, і жалко було іти)
Каво-зона стала більшою, не такою тісною і затишнішою, з кріслами посередині. Можливість поговорити за чашкою кави в "кулуарі" - це тру, провів там кілька годин.
Порадувала приблуда на мобільний з програмою і можливістю оцінити спікера "цікаво - нецікаво". Бракувало виводу графіків цікавості на великий екран по потоках, і ззаду за доповідачем, щоб не розслаблявся. Натомість не стало онлайн-твіттер трансляції з доповідей, минулого року вона дозволяла оперативно ходити з потоку на потік, де цікавіше.
Стендів стало менше, хоча цицькатих дівчат було чимало. Особливо запам'яталися пуш-апні сіськи баришень з Monexy. Натомість Webmoney запустила маскотів-мурашок, більше схожих на баги)))
З доповідачів сподобалися Носік, Владімірская, Ашманов (більше за стиль), Cатін.
"Потік Носіка"
Локальний феномен. Носік розповідав про ЖЖ, яке ніколи не помре, і після питань про обрізання пішов на перекур до виходу. Там його обліпила публіка, і dolboeb ще 5(!) годин віщав про все на світі, від способів заробити мільйони до Путіна і Саакашвілі. Виглядало кумедно: кава, цигарки, публіка. Цигарка гаситься, кидається в стакан з-під кави. Шанувальники підносять ще кави і шоу продовжується. За межами чутності публіка цікавиться: Носік "датий" чи просто так говорить?)
Думка вголос: в Україні є люди, готові так просто тримати аудиторію (не журналістів) 5 годин на ганку виставкового комплексу? Поправка: крім кількох письменників.
Промені брунатної барви: панове, відсутність Інтернету на інтернет-форумі це несмішно. Вайфай не працює, мобільна Мережа не працює, бідному крестьяніну довелося їхати в офіс, щоб зробити термінове завдання. Не тру.
Загалом класна тусовка, щоправда, з неадекватною ціною. Коли півсотні доларів коштує участь в серйозних профільних заходах, це гуд, а коли можливість побалакати зі знайомими і послухати зірок бізнесу - все ж забагато.
А доповіді уже потроху викладає АІН, блог організаторів та мають бути на сайті Форуму. А тут є повна і гарна оповідь про форум.
Продовжую публікувати результати унікального дослідження читацької аудиторії України, проведеного біля року тому компанією UMG. Респондентам віком від 16 до 54 років (географія - вся Україна) задавалося питання про останню прочитану книгу. Виборка 1340 респондентів. Отримані дані по авторах кодифікувалися відповідно до умовної системи жанрів та узагальнювалися.
Перша частина - розподіл за статтю.
- Я тут:Ukraine, Kyiv
- Я слухаю:Сектор Газа, Вальпургиева ночь
Як обіцяв, публікую частинами дослідження читацької аудиторії України, проведеного біля року тому компанією UMG. Респондентам віком від 16 до 54 років (географія - вся Україна) задавалося питання про останню прочитану книгу. Виборка 1340 респондентів. Отримані дані по авторах кодифікувалися відповідно до умовної системи жанрів та узагальнювалися.
Про жанри: все більш ніж умовне, але картинку відображає - йшли не лише від теорії літератури, а й від умовних "груп інтересів". Поезію (всю) винесли в окремий жанр.
Профіль
- archervarius
- archervarius
Designed by chasethestars
chasethestars